Моя родина - мій оберіг

 Створюємо родинне дерево

Мати і батько, бабуся і дідусь – найрідніші і найближчі кожному з нас люди. Від батьків ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають у наші вуста добрі слова. Так є, так і було в Україні завжди. Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже з малку мали свої обов’язки, вчилися різної роботи, посильно працювати. Дівчатка переймали науку від матері та бабці – вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті. Хлопчики навчались чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7- 10 років могла вже вишити собі сорочку. Дітей брали з собою на сінокіс, на жнива, по гриби, по ягоди, на ярмарок, в гості. Діти у сім’ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу. Дітей любили, але завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей.

Сьогодні життя інше. Але ніхто не заперечує, що найбільше виховує дитину сім’я. 

                   Приказки про сім’ю.

-        Яблуко від яблуньки недалеко падає.

-        Яка мама, така й сама.

-        Яке дерево, такий клин,

    Який батько, такий син.  

 

                          Від кого походить ваш рід?

Свій маленький листочок на цьому дереві має кожен із вас.

Гілки – ваші батьки, їхні сестри і брати. Стовбур – дідусь і бабуся. Коріння – батьки ваших дідусів і бабусь. Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або більше поколінь свого роду.

 

Ст